Театр «Маски» в комедії «Руде місто»

Жодному місту світу не висловлено стільки палких і щирих освідчень у коханні! Жодному місту світу не присвячено, не складено, не заспівано стільки пісень, скільки їх присвячено Одесі. Вистава з розповідей Г. А. Голубенка «Руде Місто» ще одне трепетне, зворушливе, чарівне визнання! І водночас — легке, наївне, хлоп’яче хуліганство, яке приголомшує своєю яскравістю, соковитістю, дотепністю та інтелігентністю. Хто ми такі – Одесити? Які ми? Що це за нація, така безшабашна і знебашенна, і така талановита, розкидана по всій земній кулі? Звідки в нас ця сонячність та невичерпний оптимізм? І легкий сум ностальгії за тією доброю вчорашньою дійсністю, коли дерева були великими, а трава – яскраво зелена… І все дихало теплом. Ностальгія не за ковбасою по двадцять і не за газовими апаратами з водою із сиропом. Ностальгія за добротою, душевністю, іронічністю людей, які нас оточували, за тією людяністю, та оптимізмом, які звучать у кожному оповіданні Георгія Андрійовича. «… а тому припиніть сказати, що справжньої Одеси вже не існує. Та вона за свої двісті з хвостиком років умирала вже неодноразово. Але весь її фокус, дорогі мої, саме в тому і полягає, що вона завжди відроджується як мінімум на один раз частіше, ніж вмирає!» Георгій Андрійович Голубенко