Виставка «І ви, що до небес мости своєю окропили кров’ю…» пам’яті творців Розстріляного Відродження Майка Йогансена та Юхима Михайліва

Про виставку

В Золотім залі Одеського літературного музею відкрито виставка, що повертає голоси двох митців, яких Україна втратила, але не забула. Двох постатей, чия творча сміливість стала одним із фундаментів нашої культурної ідентичності — Майка Йогансена та Юхима Михайліва.

Експозиція створена як простір пам’яті та відновленого спадкоємства. Вона проговорює про минуле мовою сучасного музею — через поезію, документи, музейні артефакти та особисті історії, що проростають у сьогодення.

У добу, коли Україна знову відстоює свободу, опір 1920–1930-х звучить не як історія — а як попередження і заповіт.

Майк Йогансен – голос інтелектуальної свободи

Письменник, поет, перекладач Михайло Гервасійович Йогансен (1895–1937) народився у Харкові, закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету, володів давньогрецькою, латинню, скандинавськими та слов’янськими мовами, англійською, німецькою, італійською, іспанською та французькою. Його ранні вірші — німецькою, але саме українська мова стала для нього природним творчим диханням.

У 1921 виходить перша поетична книга «Д’горі». За сімнадцять років роботи він створює вісім книг віршів, десять прозових видань, чотири дитячі та дві літературознавчі праці. Його пригодницький роман «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших», виданий під псевдонімом Віллі Вецеліус, стає першим українським бестселером.

Йогансен — співзасновник «ГАРТА» та «ВАПЛІТЕ», близький до Миколи Хвильового і Володимира Сосюри. У 1927–1928 роках працює на Одеській кінофабриці ВУФКУ, де разом із Юрієм Тютюнником створює сценарій фільму «Звенигора», поставленого згодом Олександром Довженком.

18 серпня 1937 року поета заарештовують за обвинуваченням в «антирадянській, націоналістичній діяльності». 27 жовтня 1937 року його розстріляно.

Майк Йогансен був реабілітований у 1958-му.

У виставці звучить його пророчий вірш 1921 року — текст, який зчитується сьогодні майже буквально:

І ви, що до небес мости

Своєю окропили кров’ю…

Простіть ви нас. Іде́мо. Йти

Ще довго.

Юхим Михайлі – митець, що тримав світло

Юхим Спиридонович Михайлів (1885–1935) — художник, поет, мистецтвознавець, уродженець Олешок на Херсонщині. Навчався у Строганівському художньо-промисловому училищі та Московському училищі живопису, скульптури й архітектури.

З 1912 року оформлює книжки, публікує поезію в журналах «Дніпрові хвилі» та «Рідний край», пише рецензії та мистецтвознавчі статті. Його книга «Кераміка на Україні» включає розвідки про Г. Нарбута, О. Мурашка, М. Жука.

Працює у Музеї старожитностей ім. О. Поля в Дніпрі; викладає у Першій українській гімназії ім. Т. Шевченка в Києві та в Миргородському художньо-промисловому інституті; очолює Київську філію Асоціації художників Червоної України. З 1920 року входить до мистецької ради Київської Художньої Академії, викладає у Київському вищому інституті народної освіти ім. М. Драгоманова.